Марія Матіос про Кличко:...без зайвої скромності, але і без притаманної публічним людям фантазії можу чесно сказати: з УДАРОМ Віталія КЛИЧКА і з ним особисто я пройшла гарт, який випадає не кожному.
Я могла би розказувати багато і кучеряво про речі, які завжди залишаються за лаштунками великої політики (я доволі багато разів була їх свідком і безпосереднім учасником). Могла би розпинатися про те і про се з часів Майдану і двох перших років війни (багато що по гарячих слідах я оприлюднила в документальній книзі «ПРИВАТНИЙ ЩОДЕННИК: МАЙДАН/ВІЙНА»). Отож Кличка я маю з ким порівнювати. Але у мене як письменника своя - особлива - шкала оцінки людей, а токмо політиків. Ця оцінка не меркантильна і не запопадлива. Вона не має нічого спільного з розрахунком, популізмом чи зумисним обманом. То ж скажу вам так: усі порівняння з будь-ким будуть не на користь інших, бо за час перебування в парламентському тераріумі я так і не відшукала політика з великої букви з такими ЛЮДСЬКИМИ ЯКОСТЯМИ, як у Віталія Кличка.
Затискайте мені пальці у двері, погрожуйте Печерським судом, НАБУ чи ДБРом (що вже неодноразово пробували робити), а я стоятиму на своєму: більш чутливого до людського болю і проблем окремої людини, ніж Кличко, в українській політиці нема. Йому не западло на вулиці подовгу спілкуватися з людьми (без жодних камер), з нього не падає жодний чемпіонський пояс від уміння визнавати свої промахи чи просто поцікавитися якимись суто життєвими речами. Він не несе в собі жодної агресії си провокативної поведінки при безперечно лідерському характері.
Я не відкрию великої таємниці (!!!), коли скажу, що на самих початках його мерства якось ледь не побилася з ним ( не прилюдно, звичайно). Ну, ясна річ, - через оті сумнівні забудови. Я майже підскакувала з лютости і від образи за приписувані йому зловживання: «Та я би, Віталію Володимировичу, на вашому місці до бісової неньки знесла хоч один такий будинок!» Кличко добре знає мене: я на віру сприймаю хіба лише компліменти (вони вже мені не пошкодять). А те, що стосується справи... за кілька днів він показав мені цілий «талмуд» однієї такої скандальної забудови. Власники після Майдану притихли були на певний час, законсервували будову, а далі засипали Кличка, який звернувся до судів, центнерами дозвільних документів ще з часів Януковича: на папері УСЕ БУЛО ЗАКОННО. «Добре. Я витрачу власні мільйони на демонтаж одного такого будинку. А хто і як відшкодує людям кошти, які вони вклали в будівництво, не знаючи, що воно сумнівне?!» Я досі не маю відповіді на його відповідь.
Так. Кличко не соловей. Та солов‘ями ми такі вже ситі, що швидше зненавидимо цього птаха, ніж вручимо своє життя в його руки. Кличко не мстивий. Не зарозумілий. Він природний. З усіма своїми перевагами і недоліками. Він уміє кепкувати з самого себе. І я не знаю, крім Кличка, жодного з теперішніх претендентів на київську булаву, з ким за стіл перемовин про великі проекти для столиці могли би сісти потенційні інвестори чи монстри світової політики. Хіба лише для того, щоби «поржати». Сміху, думаю, нам уже досить: переситилися, ...а я дивлюся на оте фото, де Віталій тримає руки на моїх плечах. Це сцена Майдану. За яких 5-10 хвилин йому звертатися до кілька десятків тисяч людей. Він знає, яка це відповідальність - Слово, кинуте в наелектризовану масу. І Кличко питає у мене дозволу спертися на плече. Йому тоді потрібна була підтримка. Бодай така.
Сьогодні він також потребує підтримки усіх киян, яким не одібрало пам‘ять, як нищівно, огидно і безпардонно карлики з 95 кварталу принижували не боксера і не мера Кличка - ЛЮДИНУ. Він потребує підтримки тих, хто бачить, як стрімко міняється столиця (а я в ній живу 24 роки). Так. Я би теж хотіла швидше, більше, грандіозніше. Але не Кличко викручує лампочки у під’їздах і не Кличко викидає сміття просто з вікна автомобіля. Ми також відповідальні за наш Київ, як і депутатський корпус, який ми обираємо...
