Кредит завжди був одним із найефективніших інструментів для оперативного вирішення фінансових труднощів бізнесу, зокрема для поповнення обігових коштів або придбання основних засобів. Пише Знай.юа.
Чинне законодавство передбачає, що кредитором та, відповідно, стороною кредитного договору може бути виключно фінансова установа (банк або небанківська фінансова установа), яка у порядку, визначеному законодавством про ліцензування, отримала відповідне свідоцтво та внесена Національним банком України до відповідного реєстру. Інформація про кредитора є публічною; закон вимагає, щоб кожна фінансова установа розміщувала відомості про компанію на своєму веб-сайті.
При укладенні кредитного договору застосовуються загальні вимоги до істотних умов цивільно-правових договорів, визначених статтями 180 та 638 Цивільного кодексу України. Щодо умов кредитного договору законодавець передбачив особливі умови у статті 345 кодексу: кредитний договір повинен містити мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Кредитний договір укладається виключно у письмовій формі, а за побажанням однієї зі сторін може бути посвідчений нотаріально. Також законодавець передбачає електронну форму договору з накладення електронного цифрового підпису.
Строк користування кредитом визначається умовами договору, проте строк дії кредитного договору встановлюється з дня надання кредиту і до повного погашення кредиту та виконання інших зобов’язань позичальника за договором.
Варто зазначити, що до кредитних договорів укладених з юридичними особами та фізичними особами – підприємцями не застосовуються положення Закону України «Про споживче кредитування».
